Чим живуть незрячі українці?

Незрячі люди одними з перших серед інвалідів почали створювати організації захисту своїх соціальних та економічних прав. На початку червня Українському товариству сліпих виповниться сімдесят п’ять років. Зараз у ньому майже п’ятдесят інвалідів зору. Із самого початку організація ставила перед собою завдання показати, що незрячі – такі ж і люди, як усі, тільки позбавлені зору. Вони об”єднались і почали створювати виробничі артілі, які з часом перетворились на сучасні підприємства. Це головне підприємство області, де трудяться інваліди різних категорій. Незрячі складають переважну кількість працівників. На виробництві виготовляють товари народного споживання, електротехнічну продукцію, прилади для світлотехніки – те, що приносить гроші підприємству, отже, і його працівникам. Лариса Яковенко не має залишків зору, тобто вона зовсім сліпа. На виробництві двадцять років. Радіє, що, окрім сім”ї, має ще й трудовий колектив. Інваліди дуже оптимістичні. Вони не скаржаться, а терпляче чекають, коли на їхні незручності звернуть увагу. До однієї з найпекучих проблем відносять відміну пільг, особливо за комунальні послуги. Місцева влада відмовила інвалідам у наданні пільг, посилаючись на недостатнє фінансування. Хоч у сусідньому Новомосковську депутати знайшли можливість соціально підтримати людей з обмеженими фізичними можливостями. А в дотаційній Львівській області проблем з цим узагалі немає. У Сергія Вислоцького, інваліда зору, – активна життєва позиція. Він неодноразовий призер області в змаганнях серед інвалідів по шашкам. А роботу вважає другою домівкою. На питання, чого йому не вистачає, називає не зір. Він бажає досить реального. Інваліди живуть у своєму світі, але ніколи не прагнули відриватись від суспільства. Швидше, воно не дуже зацікавлене в такій категорії людей. Те, з чим щодня доводиться зіштовхуватись інвалідам, їм життя не покращує.