Сидіння на газу

Тим часом у нас достатньо власного газу. Окремі райони Дніпропетровщини буквально стоять на ньому. Магдалинівська земля могла б забезпечити газом чи не всю Дніпропетровщину. Але парадокс: сама й досі не повністю газифікована. Причина проста: ще з радянських часів на цій території почали видобувати газ організації з інших областей. І дотепер відрахування за блакитне паливо, які вони видобувають, йде до інших бюджетів. Перекопаний вздовж і впоперек Магдалинівський район дає сотні тисяч кубометрів блакитного палива, а взамін не отримує майже нічого.Сьогодні з безкрайніх магдалинівських полів пшеницю витісняють газові та нафтові свердловини. Попутні продукти видобутку спалюють просто неба – і тоді поля осявають отакі смердючі спалахи вогню. На одному полі можна нарахувати близько десятка свердловин. За кількістю нафти район міг би претендувати на славу українського Кувейту. За кількістю газу – на абсолютну паливну та фінансову незалежніть. Газових свердловин у районі більше ста, а він і досі до кінця не газифікований. Прикру кумедність такої ситуації голова райради пояснити собі нічим не може. Склалось так, що законодавчі хитрощі обвели навкруг пальця простого селянина. Газ на родючій магдалинівській землі видобувають три державні організації: дві – з Полтави, і одна- з Харкова. Згідно із законом за величезні обсяги видобутку вони не зобов”язані відраховувати до місцевого бюджету ані відсотка. Саме таку компенсацію отримує район за забруднену атмосферу, перериті поля та спаплюжену нафтою воду, адже через масовий видобуток вона потрапляє у водоносний горизонт, а отже, і в колодязІ селян. Магдалинівській землі від своїх природних ресурсів – лише клопіт, а вигоди майже ніякої. Єдине, що могло б урятувати, – зміна відповідного законодавства, де чорним по білому було б прописано: державні організації, як і приватні структури, повинні сплачувати у місцеві бюджети гроші за використання їхньої землі та надр. Зараз селяни з протягнутою рукою обходять газовидобувників, прохаючи кошти то на ремонт доріг, то на обладнання дитячих садків, то на облаштування шкіл та фапів. Та чому вони повинні просити, якщо мають права вимагати? Колись у Верховну Раду з області вже надсилали листа, де просили шановних депутатів передбачити відрахування у місцеві бюджети за видобуток нафти та газу. Та склад ради неочікувано змінився. Тепер треба складати нового листа, і знов відсилати його до Києва. Про те, щоб налагодити власний видобуток, зараз і мови немає: справа занадто дорога. Якщо глянути на ситуацію збоку, виходить справжній анекдот: сидимо на грошах, а скористатись ними не можемо.