Земля знову стала об’єктом конфлікту

Земельні питання – яблуко незгоди між мешканцями села Олександрівки, Петропавлівського району та місцевим підприємцем, який чотири роки тому взяв в оренду земельні паї. Після підписання договору селяни раділи недовго, вже через рік сподівання на краще життя розбились. На своїй землі люди живуть у злиднях. За останні два роки ні грошей, ні обіцяних зерна, олії та цукру від підприємця вони не отримали. А розірвати злощасний договір – справа не одного місяця. Місцева влада не втручається, обумовлюючи: це справа орендаря та орендатора. Занедбані поля, згниле зерно минулого врожаю та розтрощені ферми – ось що залишилось від сподівань про райдужне майбутнє мешканців села Олександрівки. Землі, що колись дістались людям від колгоспу, мали приносити прибуток, натомість – тільки клопіт. Умови місцевого підприємця чотири роки тому були заманливими: обіцяв і гроші платити за оренду землі, і зерном та харчами забезпечувати. Після року співпраці відносини між власниками та орендатором вкрай погіршились. Не отримуючи жодної копійки за свої паї, мешканці продовжують сплачувати податки за землю. У середньому це сто п”ятдесят гривень на місяць, для простого селянина – неабиякі гроші. Про майно, що колись було у мешканців Олександрівки, нагадує лише довжелезний список. Голова сільської ради стверджує: і так зробив, що міг. Чотириста з гаком гектарів удалось відсудити, решта двісті сорок ще залишається в оренді. Допомогти повернути їх очільник села не в силах. Знайти Некрасова у далекому для селян Дніпропетровську виявилось нескладно. Підприємець стверджує: мешканцям Олександрівки він нічого не винен – ні за землю, ні за майно. Від обіцянки зробити їхнє життя кращим і досі не відмовляється. Злощасний договір добігає кінця лише через рік. Селяни сподіваються, що служителі Феміди поставлять крапку у взаємовідносинах між орендатором та орендодавцем раніше. Поки ж власники плодючих гектарів мусять жити у злиднях.