Чи існує на Дніпропетровщині расизм?

У Дніпропетровську знову заговорили про дружбу народів, а у зв’язку із цим і про ксенофобію та расизм. Расову ворожість цього разу обговорювали в прес-службі ринкових реформ. У засіданні круглого столу взяли участь іноземні студенти й представники громадських організацій. Треба зазначити, іноземним студентам випало непросте завдання. Не володіючи тонкощами російської, а тим більше, української мов, потрібно було розповісти українській громаді, що жити в Україні комфортно, але… «хтось подекуди в нас інколи». Із цим завданням вони впорались успішно. Утім, українські правоохоронці думають про безпеку іноземців в Україні точно так же, як і про безпеку своїх громадян, тобто, незважаючи на національність. Студентка з Тунісу Суссія Каутер зіштовхувалась із проявами, як вона вважає, расизму в дніпропетровських маршрутках. Усього два рази. Обидва рази «расисти» були добряче напідпитку. Висновок же про природу расизму й ксенофобії в Україні вона, можливо, сама того не бажаючи, зробила правильний. Суссія розповіла про свою українську подругу, що виїхала в Туніс і потім ділилась з нею найяскравішими враженнями про життя в цій північно-африканській країні. А прес-клуб ішов своєю чергою. Інтелігентні люди намагались переконати один одного, що ксенофобія — це погано, а расизм і зовсім жах. Що програма МВС про боротьбу з расизмом прийнята, але не діє, а управління по боротьбі із цим ганебним явищем так і не створене. І що преса повинна зіграти величезну роль у справі нерозповсюдження расизму в Українї. Втім, так вважають не всі.