15-го травня в Україні вшанували пам’ять жертв комуністичного терору

Те, що вже стало історією, але до кінця не вивчене і досі. Кожного року дослідники знаходять нові дані про репресованих жителів Дніпропетровщини, і намагаються доповнити існуючу картину. В нашій області, як і в цілому по Україні, найжорстокішим періодом стала друга половина 30-х років минулого століття. Тоді репресій зазнав кожен 115-й житель регіону. Експозиція одного із залів історичного музею імені Яворницького розповідає про репресії, починаючи з 1928-го року. Апогей винещення жителів Дніпропетровщини припав на 37-38-й. Це були роки Великого терору. Тоді під різними звинуваченнями репресій зазнало близько 30-ти тисяч краян. Селян виселяли в Сибір за те, що не справлялися із планами хлібозаготівель. Назви сіл із саботажниками вивішували на так звані “чорні дошки”. Репресії не оминули інтелігенцію: розстріляно письменника Григорія Епіка, на Соловках загинув його колега Валер’ян Підмогильний. Це явище торкнулося і тодішнього директора музею Дмитра Яворницького, проте його лише звільнили з посади. “Ворогами народу” ставали навіть ставленики комуністичної системи – партійні керівники. Їх почали реабілітовувати лише після смерті Йосипа Сталіна. Але в ті роки реабілітація проходила досить поверхово. Наприклад, причиною смерті реабілітованого у 57-му році лікаря Дмитра Колесника встановили “грудну жабу”. Через 30-ть років виявилося, що чоловіка розстріляли. Загалом, нові дані про період репресій історикам дізнаватися все складніше. Особливо – імена жертв, адже дуже часто гонінь зазнавали цілі родини. Втім, наприкінці минулого року співробітникам музею посміхнулася удача. До майже дев’ятисот фотографій на піраміді пам’яті додалася ще одна.  Історики стодіваються на те, що мине небагато часу і всі імена репресованих стануть відомі.