Де пересікається жертовність і безжалісна реальність?

Щодня в Дніпропетровську трапляються випадки, коли для врятування життя вкрай необхідна кров. Її беруть у обласному банку крові. Проте там її запаси не безмежні, а поповнення досить незначні. У крові є багато життєво важливих речовин, та найкорисніша і найпотрібніша її основа – плазма. Саме вона необхідна безлічі хворих. І саме на її основі виробляється багато ліків. Проте поповнювати запаси плазми на Дніпропетровській обласній станції охочих не так уже й багато. За день до станції приходить від сімнадцяти до шістдесяти донорів. А потрібно вдвічі більше. Ділитись кровицею, звичайно, можуть не всі – для цього необхідно бути повністю здоровою людиною. А багатьох потенціальних донорів зупиняють страхи. Один з найрозповсюдженіших – заразитись невиліковними хворобами, зокрема СНІДом. Проте лікарі його дуже швидко розвіюють. З початку цього року використовують лише одноразову пластикатну тару, яка має відповідні сертифікати. Щодо інших хвороб, то, за словами лікарів, з ними бажаючому здати кров теж зустрітись досить важко. Кожен донор проходить ретельне обстеження. Аж ніяк не стимулює донорство і матеріальний бік питання. За державними розцінками, сто мілілітрів крові банк купує у донора всього за чотири гривні. Звичайно, для того щоб підготуватись до здавання крові потрібно добре харчуватись -і до, і після цієї процедури. А такої суми не достатньо. Держава майже опікується і утриманням постійних донорів – почесних та заслужених. Законом про донорство для них передбачені відповідні пільги. Проте не дуже значні. І навіть безоплатний проїзд до їх числа не входить. А надбавка до пенсії почесних і заслужених донорів щороку коливається, а іноді й взагалі не виплачується. Отже, найчастіше донорами стають за необхідністю. Але й люди з щирим серцем, що готові допомогти геть усім, у Дніпропетровській області теж ще не перевелись. Грошима і званнями ці люди не цікавляться. Здаючи щотижня кров, керуються лиш одним принципом: “Комусь це має допомогти”. І знають напевне: врятували не одне життя, тож варто було хоч трохи жертвувати собою.