У Дніпропетровську розгорнулась справжня Шевченкініада

Справжня Шевченкініада розгорнулась у Дніпропетровському музеї “Літературне Придніпров’я”. Три виставки поєднує тема згадування Великого Кобзаря на честь його сто дев’яносто четвертої річниці від дня народження. Співробітникам музею вдалось знайти людей, для яких ім ‘я Тараса Григоровича Шевченка стало не тільки ім’ям літературного кумира, а й життєвим оберегом. Три одночасні виставки відвідав і наш кореспондент. Анатолій Кузьмич Фоменко почав цікавитись творами Шевченка ще з юності. Потім помітив, як це ім”я супроводжує всі його життєві зміни й ніби направляє та оберігає.”Завдяки Шевченкові я захотів стати філософом,”- каже Анатолій Кузьмич. І ніби дякуючи Кобзареві за оберіг, ще студентом Київського університету імені Шевченка він почав збирати книги та документи поета. До тисяча дев’ятсот дев”яносто дев’ятого року накопичилось майже тисяча експонатів. І професор філософії Анатолій Фоменко подарував усе Дніпропетровському історичному музею. Та колекціонування не зупинилось, майже п’ятдесят відсотків минулого зібрання вже відтворено. Шевченківцям було про що розповісти один одному та що подивитись. Екслібриси Миколи Неймеша представив дніпропетровський майстер цього жанру Василь Іванович Хворост. Він вважає, що жанр екслібрису існує позачасно, а зараз переживає друге життя, як і увага до теми творчості та життя Шевченка. Однак ці твори, швидше за все, по-справжньому можуть оцінити лиш нечисленні знавці.. А що зрозуміле всім і що притягує всіх, як магнітом, так це рушники роботи Василя Демидовича Кандели. До них тягнуться і старі, й малі, щоб краще розгледіти тонкощі рукоділля. В його будинку, в Краснопіллі всі стіни прикрашені майстерним вишиванням. На виставку він привіз лише малу частку своїх здобутків. Хоч усі вишивки мають за оригінал автопортрети Шевченка, не можна сказати, що це копії. Повноцінні художнні твори стають особливими ще завдяки обраним Василем Демидовичем цитатам з “Кобзаря”. Кожна буква стає вагомішою, адже над нею старанно працювали руки митця. А на весь рушник художник витрачає два-три місяці. Дружина Валентина Іванівна говорить: згадують про них, як правило, тільки перед святами. Ця виїздна виставка, звичайно не перша. Відвідувачі, як завжди, запитують, чи продає художник твори, чи комусь дарує. Поки є можливість не їхати до Краснопілля, а подивитись портрети та рушники у літературному музеї. Як і інші експонати. Шевченкініана тут триватиме до двадцять шостого березня.