І плачуся і день і ніч, о побієнних

В останню суботу листопада в Україні відзначають День пам”яті жертв репресій та голодоморів. Пам”яті жертв голодомору тридцять другого-тридцять третього років цілу низку заходів присвятили співробітники Дніпропетровського історичного музею. З подією і її наслідками історики прагнуть ознайомити якнайбільше людей. Адже й досі є ті, хто не визнає справжні причини голодомору. Історики всієї України наполегливо шукають і знаходять все більше доказів страшного штучно створеного голоду у тридцять -другому-тридцять третьому роках. Та все ж на цій трагічій сторінці української історії залишається ще чимало “білих плям”. До кожної річниці трагедії додаються нові факти. Останній рік співробітники історичного музею ретельно працювали із архивами, наданими СБУ. І сьогодні достоменно відомо, що в ті два роки від голоду загинуло біля мільйона мешканців Дніпропетровщини. Торік ця цифра була на триста тисяч менша. За кількістю жертв голодомору наша область на першому місті. Історики кажуть, знайти можна було б набагато більше фактів. Та додаткового фінансування на вивчення акту геноциду немає. І хоча це не єдиний голодомор, що мав місце в Україні, детального вичення потребує саме він. Бракує історикам не лише фінансування, а й спеціалістів. Хоча це також грошова проблема – у історичному музеї замалий штат співробітників. Не можна сказати, що на проблему не реагує влада – лише цього року кількість співробітників збільшили на десять осіб. Проте всі вакансії віддали технічним фахівцям – утримання п”яти будівель історичного музею у принагідному стані – пріоритетне завдання. У напрямку ж служіння народній освіті у заданих рамках у знавців історії є ще один напрямок – знайомити із вже вивченими фактами широкі коли громадськості і особливо молодь. Це для служителів музи Кліо справа сумління: у сучасній Україні вистачає людей, що відмовляються визнавати голодомор сталінською репресією проти українського народу. Як не дивно серед них чимало політиків і вчителів.