Один з найбільших меморіалів Дніпропетровщини знаходиться на межі руйнування

Наближається чергова річниця визволення Дніпропетровщини від німецько-фашистських загарбників. Як завжди напередодні в офіційних колах починають багато говорити про пям’ять і традиції. До того ж останнім часом до таких розмов додається гостра критика дій керівників закордонних держав щодо перенесення пам’ятників радянським солдатам. Між тим, дозволяються акти вандалізму на рідній землі. Один з великих меморіалів Дніпропетровщини знаходиться на межі руйнування. Безіменну висоту на місці форсування Дніпра відвідала наша знімальна група. Зараз здається, що вони знову гинуть, але від іншої зброї. А тоді бійці піхоти піднималися на це узгір’я під масованим вогнем з куль і снарядів. Їх було біля п’ятисот чоловік і кожен їхній крок був политий кров’ю. Вони всі тоді тут і залишились. Це пафос останьої світової війни, який вже майже забули. Але коли приділяється увага цим пам’ятним місцям, тоді й повертається відношення і повага. Коли все змінилося, ніхто точно сказати не може. Тільки зараз меморіал став місцем відпочинку, причому самого буденного. Звинувачувати своїх дітеї все рівно що плювати у дзеркало. Маємо що маємо. Однак, порядок поза сімейними кордонами завжди регулювався владою, якщо вона була. Якщо немає порядку – відповідно немає й того хто його налагоджує. Ми з козаками можемо й самі навести лад і збудувати все що потрібно, говорять чоловіки, але повинна бути відповідальність і в тих, хто її всюди проголошує. Цей майданчик біля меморіалу так чи інакше найкраще місце для прогулянок у Діївці. Це і велотрек, і дітячий садочок, і місце побачення. Кожного дня мешканці піднимаються на цю безим’яну висоту, незалежно від того хто про неї щось знає. Навряд чи наступні заходи щодо подій другої світової війни будуть для молоді більш цікавими, ніж будівництво нового парку для розваг. Так що маємо те, що маємо. Однак, новий парк для нащадків воїнів другої світової війни теж під великим питанням.