Завтра День українського кінематографа

Колись про нього говорили: свято того, чого не існує. Тепер ситуація змінилась. Не так давно Президент України, спілкуючись з майстрами кіновиробництва, сказав, що вже готовий внести на розгляд нового парламенту законопроект про розвиток українського кінематографа. На думку глави держави, навколо нового законопроекту всі учасники кіновиробництва повинні формувати ” велику громадську ініціативу”. Перелічувати імена відомих українців, що внесли свою частку у світове кіно, – марна справа. Їх занадто багато , починаючи з Олександра Довженка, Сергія Параджанова і Віри Холодної до наших сучасників – Богдана Ступки та Ади Роговцевої. Треба тільки сказати, що до вісімдесятих років в Україні знімалось до двадцяти кінотворів на рік. Потім настав час великого кінозастою.  Зараз уже не варто говорити про серйозну кризу українського кінематографа. Він є, існує, все частіше на кінофестивалях з’являються українські кінотвори. Але все це відбувається в інших містах, часто в інших країнах. У Дніпропетровську плоди українського прокатного кіно поки тільки чекають. Немає впевненості, що пересІчний глядач побачить те, що демонструється на фестивалі в Ялті чи на традиційних кінофорумах у Севастополі та Бердянську. Позначку “Зроблено в Україні” на наших афішах бачать занадто рідко. Звичайно, це питання до прокатників. А ця сфера ще не відроджується і навряд чи її реанімацію включать до нового закону. Зараз говорять тільки про налагодження виробництва – росте кількість власних кіностудий, власних інвестицій в телекіно. Поки такі думки про вітчизняне кіно перебільшують інші. А можливо, справа в недостатній інформації. Деякі тільки зараз дізнаються, що навіть у Дніпропетровську знімали справжнє кіно. Дніпропетровськ і не претендує на звання столиці української кіноіндустрії. Але наші кіноаматори все ж не полишають надії, щоб, коли повернеться ера золотого українського поетичного кіно, у нашому місті це теж помітили.