Шанс на краще майбутнє з’явився у павлоградських дітей-інвалідів

Шанс на краще майбутнє з'явився у павлоградських дітей-інвалідів

У Павлограді нещодавно відкрили спеціалізований клас сімейного типу для дітей з вадами здоров’я. Ірина Рибас разом з чоловіком за власний кошт обладнала заклад та запросила спеціалістів. Наразі клас знаходиться на території Павлоградського собору, який безкоштовно надав приміщення. Усі спроби отримати якусь будівлю від міської влади закінчились безрезультатно. Ілля просол, дізнавався як у сучасних умовах рятують павлоградських дітей. Ці діти з’явились на світ не такими, як інші. І у них різний діагноз. Народились в державі, яка закриває очі на їхні проблеми. У кожної матері за плечима гіркий досвід спілкування з лікарями, що ставили діагноз і водночас розводили руками. Ірина Рибас – одна з тих, хто на з власного досвіду знає, що таке дитяча інвалідність. Ще у п’ятимісячному віці її донька Арина стала інвалідом через медичну недбалість. П’ятирічне лікування у Києві поставило дівчинку на ноги, втім, розумова відсталість так і залишилась. Навчають дітей за іноземною системою. Замість складних текстів – тематичні малюнки. Викладають чотирнадцять предметів, уроки – по тридцять хвилин. В першу чергу тут розвивають моторику, адже у дітей погані координація рухів та орієнтування у просторі. Ілля Осташенко від народження аутист. У хлопчика порушені розумові здібності, він замкнутий у собі, майже не спілкується. За словами матері, з початком відвідування класу, з’явились позитивні тенденції, Ілля почав посміхатись та навіть вже не боїться інших дітей. Привела дитину всупереч пораді лікарІв, які рекомендували не віддавати сина у школу, поки не навчиться розмовляти. Бельгійську вівчарку Чокі задіюють у канис-терапії. Це допомагає дитині розвивати свою особистість. Наприклад, аутисти, за словами фахівців, майже не дивляться людям в очі, а от собаці – із задоволенням. Вони їм довіряють. Від дотику до тварини вони відчувають емоції, які потім втілюють у слова. Саме так і навчають дітей рахувати та розповідати про власні відчуття. Втім, цього унікального класу могло і не бути. Протягом декількох років міська влада так і не спромоглася виділити навіть приміщення для класу. Власним коштом Ірина Рибас разом з чоловіком зібрали усі матеріали та відкрили заклад. Зараз вони знаходяться на території недільної школи при Павлоградському монастирі. Приміщення їм надали безкоштовно. Усі викладачі також працюють на ентузіазмі. За словами Ірини Рибас, лише за декілька місяців існування класу, діти зробили серйозний крок уперед.Про збільшення класу поки що мова не йде – каже Ірина. Адже фінансувати заклад, окрім родини, більше нема кому. Хоча бажаючих навчатися саме тут – удосталь. Міські чиновники допомагати Ірині Рибас не поспішають. Втім, родина не впадає у відчай, до байдужості держави вже звикли. Вже звикли і до того, що піклування про майбутнє нації залишається лише пустими балачками державних мужів. Ірина Рибас наголошує: головною мрією у житті є одужання хоча б однієї дитини. Адже для кожної з них Ірина стала поводирем у краще майбутнє.

WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com