Життя, яке ще можна врятувати
Наступний матеріал наша знімальна група привезла з Дніпропетровської дитячої лікарні номер шість. Там, в гематологічному відділенні, можливо, останні місяці свого життя відлічує хворий на онкологічне захворювання крові семирічний Вова Вербицький. Ми кажемо “можливо”, тому що в нього все ж таки є реальний шанс врятуватись. Але цей шанс, за правилами сучасної реальності, коштує багато грошей. На Б-кліткову лімфому Вова Вербицький хворіє другий рік. Одразу після того, як йому було поставлено цей страшний діагноз, хлопчик пройшов тривалу хіміотерапію. Від лікування гормонами він дуже розповнів, і навіть не нагадував блідого худорлявого хлопчика з синцями по всьому тілу, яким був на початку хвороби. Лікарі казали, що у Вови є реальний шанс видужати. Навіть республіканський дитячий гематолог, до якого їздила консультуватись мати хлопчика, давав сімдесят процентів на те, що проведені шість блоков хіміотерапії допоможуть йому. Якщо не трапиться рецидиву, який слід очікувати перші півтора роки після припинення лікування. Із лікарні Вова з мамою поїхали додому, в далеку від обласного центру Червоногригорівку. Він повернувся до свого нормального життя… Та всього на кілька місяців. Чергові аналізи показали: рецидив трапився. Зараз єдине, що можуть запропонувати лікарі, – пересадка кісткового мозку. Про сумні перспективи хлопчикові, звісно, ніхто не розповідає. Кожного дня, прокинувшись, він надіває респіратор, адже банальна простуда може стати фатальною для слабкого організму. Терпляче переносить усі медичні маніпуляції. Жодної скарги на свою долю, жодної сльозинки. На прохання розповісти про себе побільше, відповідає доброзичливо, але стримано. Чи здійсниться єдина Вовина мрія? Хто знає. Адже часу в нього залишається дуже мало. Лікарі кажуть, ремісія після чергового блоку терапії триватиме близько півроку. А скоріше, і того менше. Домовлятись про операцію треба заздалегідь. Та поки що на це немає грошей. У родини, що давно живе без батька, все витягло попереднє лікування. Тепер надія тільки на добрих людей, каже двадцятишестирічна Ліля. Ніколи ні у кого не просила вона допомоги, зараз змушена це робити.
