Вісімнадцятого травня своє професійне свято відзначають працівники всіх музеїв світу

Українські музеї за радянських часів почувались непогано, та після розпаду Союзу їм випала нелегка доля. Непоганий стан Історичного музею дістався в спадок від радянських часів, коли його добре фінансували. Тоді навіть фахівці з інших республік приїздили подивитись, яким має бути справжній музей. А зараз Україна ніяк не може вирішити, хто і скільки повинен виділяти гроші на подібні заклади. До того ж покоління меценатів, що розуміло, цінувало і вкладало кошти у мистецтво, відійшло в минуле. В Україні середній вік працівників музеїв – за сорок років. Молодь неохоче йде на малооплачувану та непрестижну роботу. Проте останнім часом ситуація дещо змінилась. Дніпропетровський художній музей переїхав у будівлю на вулиці Шевченка наприкінці сімдесятих років минулого століття. І відтоді жодного капітального ремонту. За тридцять років занепали зали, сховища та просів фундамент. До того ж колекція музею збільшилась у п”ять-шість разів. Приміщення стало для нього замалим. Працівники змушені експозиційні зали відводити під сховища. Музей “Літературне Придніпров”я”, – один з наймолодших в Дніпропетровську, – розташувався в старовинному особняку, якому двісті років. Дев”ять років тому, коли в”їжджали в цей будинок, другий поверх був не відремонтований. Таким він і залишається – через відсутність фінансування. Отже, у своє свято дніпропетровські музеї приймають гостей такими, які вони є, -невідремонтованими, тісними, проте сповненими оптимізмом та духом мистецтва.