Напередодні запуску «СІЧ-2-30» – пригадаємо історію створення українських супутників

Задля цього ми вирушили до національного центру аерокосмічної освіти імені Макарова – саме там зберігається макет нашого першого апарату “Січ-1”. Як він влаштований – про це далі!

Проспект Гагаріна, національний центр аерокосмічної освіти молоді імені Макарова. Макет першого українського супутника показує Віктор Мойса. Понад 20 років він – начальник виставкового комплексу, до цього – займався організацією виробництва апаратів конструкторського бюро “Південне”. Розповідає, “Січ-1” був обладнаний низкою датчиків.

Останній, до речі, дозволяє бачити поверхню Землі навіть у темряві! Спостережне обладнання розмістили на чотирьох панелях, що розкриваються. А усю іншу начинку – в конусоподібному корпусі. Швидкість обертання супутника 8 кілометрів на секунду. За одну добу він облітає землю 15 разів – то потрапляє у сонячні промені, то ховається від них. Чутливі до перепаду температур прилади необхідно було якось захистити.

Супутник запустили з російського космодрому у 1995-му. На благо нашої країни він працював до 2001-го. Використовувався для низки завдань.

Та звісно ж – військовий моніторинг. Після першої “Січі” – 1999-го запустили більший модуль – українсько-російський “Океан”. А 2004-го – модернізовану версію “Січ-1М”. Наступний і поки – останній запуск стався 2011-го. Тоді в космос відправили супутник “Січ-2”. Проте усього за пів року зв’язок із ним втратили.

Саме запуск нового українського супутника має відродити космічну галузь країни. Це перший пункт програми, яку запропонувало КБ “Південне”. Апарат “Січ 2-30” – повністю розроблений та зібраний у Дніпрі. Того року успішно завершилися його електрорадіотехнічні випробування. Супутник готовий до запуску!

Якщо старт 13 січня буде успішним, в КБ сподіваються у найближчі 4 роки вивести на орбіту ще 2 апарати подібного класу.