Проблема адаптації хворих на ВІЛ дітей потребує більшої уваги

У дві тисячі третьому році перші шість дітей з діагнозом “ВІЛ” пішли до звичайних українських шкіл. Зараз їх уже набагато більше. Проте проблема адаптації цих дітей у суспільстві й досі надзвичайно гостра. Вже більше півроку за підтримки міської влади в Дніпропетровську працює центр соціальної допомоги “Оберіг” для ВІЛ-інфікованих дітей. Проблема суспільства чи проблема дітей? Співробітники центру “Оберіг” кажуть: українці поступово починають звикати до того, що ВІЛ-інфіковані діти живуть поруч і навіть ходять у звичайні школи. Хоч ще так далеко до цивілізованого та толерантного підходу. У центрі працюють з дітьми двох вікових груп – дошкільного та молодшого шкільного віку. Іноді заняття індивідуальні. Головне, кажуть фахівці, – підготувати таких дітей до повноцінного життя в соціумі. Адже дехто приходить з неблагополучних родин, дехто через проблеми зі здоров”ям ніколи не спілкувався з однолітками, а хтось просто потребує психологічної підтримки. Зазвичай такі діти не організовані та не мають навичок адекватного соціального спілкування. У родинах, де є ВІЛ-інфіковані діти, ставлення до проблеми неоднозначне. Багато-хто намагається тримати діагноз в секреті від усього світу, в тому числі й від самої дитини. Дехто, навпаки, сприймає ситуацію стійко і по-філософськи. Наскільки суспільство готове прийняти ВІЛ-інфікованих дітей, питання одне. А інше, наскільки самі діти чи їхні батьки готові відкрити своє обличчя перед суспільством. Можливо, минуть десятиліття, і ставлення до цієї хвороби, як до гріховної чи соціально неблагополучної, зміниться. Та постійним залишиться головне, що ми маємо пам”ятати, – діти ні в чому не винні.