А йти було нікуди…

Уже майже місяць у Дніпропетровську, на зупинці громадського транспорту біля другої міської лікарні мешкає сорокасемирічний чоловік. Зясувалось, що після того як його виписали із стаціонару, йому нікуди йти. Ще два місяці тому Володимир Воронцов мав житло та роботу. Він мешкав під одним дахом із сестрою. Серед його дніпропетровських родичів – колишня дружина та двоє дітей. Нормальне життя цього чоловіка закінчилось четвертого лютого. Для себе такий стан речей сорокасемирічний Володимир поясняє тим, що коли захворів, одразу лишився роботи. Останні гроші пішли на лікування. Чоловіка госпіталізували з поламаними рукою та ногою. Наприкінці березня його виписали з лікарні. Та йти було нікуди. Із загіпсованою ногою Володимир дуже погано пересувається. До того ж вночі п”яні підлітки зламали його милицю. Гроші та мобільний телефон у чоловіка відібрали в перший же день життя на вулиці. Тому вже три тижні сидить Володимир на лавці зовсім безпомічний. І ніхто на нього не звертає уваги. Навіть бомжі, тому що до їхнього рівня цей чоловік ще не опустився. Володимир вважає, що краще вже не буде, а гірше -і так далі нікуди.