Дніпропетровська дитяча залізниця святкує сімдесятиріччя

Дніпропетровська дитяча залізниця відзначає дорослий ювілей. Шостого липня тисяча дев’ятсот тридцять шостого року друга в Радянському Союзі і перша в Україні дитяча залізниця почала працювати на радість маленьким дніпропетровцям і на радість дорослим, тому що тут зростали справжні залізничники. Були й перерви, пов’язані з війною та іншими серйозними подіями в країні. Проте рух маленьких локомотивів і потягів завжди відновлювався, і сьогодні Мала Придніпровська залізниця прибула до сімдесятого дня народження. Тут усе маленьке, але справжнє: і вокзал, і семафори, і рейки, і важелі в кабіні машиніста. Все начебто гра, але в той же час – серйозна справа. Перевезення пасажирів не кожному довірять. Тому тут усе по-справжньому. Вони тут осягають теорію і накопичують досвід. І усе з любові до залізниці. Загадкою це може бути лише для непосвячених. Анатолій Агапійович ніколи не зраджував покликанню: з дитячої дороги пішов на дорослу, після війни знову повернувся до улюблених локомотивів і закінчив професійну діяльність на посаді генерального директора об’єднання з ремонту тепловозів. Але починав він тут оглядачем вагонів. Сідаємо і їдемо в далекі краї. У країну, де наші мами і татусі, дідусі та бабусі самі були дітьми чи молодими батьками. Тоді ця залізниця була просто дивом. Мала Сталінська і єдина в Україні. У сорок четвертому році після довгої перерви гудок паровозу ЮП-чотири -девяносто п”ять сповістив про відкриття руху потягів. Пейзаж за вагонним вікном з роками мінявся, але дещо збереглось, наприклад, тунель імені Пушкіна. Його провідник оголошує спеціально. Два кілометри колії і всього-то десять хвилин шляху, але скільки вражень. Причому не тільки в пасажирів. Провідникам цей шлях анітрошки не набридає – сьогодні ще й з подарунками. На ювілей запросили юних колег з інших міст. Дитячих залізниць в Україні тепер дев’ять, але перша все- таки наша, дніпропетровська.