Пра-Україна Олексія Шпака

“Пра-Україна” – таку назву отримала туга мешканця залізобетонного мегаполісу за степовими шляхами, хатками-мазанками та ранковими туманами на полях. “Пра-Україною” назвав серію своїх робот відомий дніпропетровський фотохудожник Олексій Шпак. Виставку про степову Україну він почав готувати ще за часів перебудови. Пройде ще двадцять років, і у колекції його фотознимків з”явиться реальний шанс називатись справжнім рарітетом. Недоторкані степові пейзажі для урбанізованого українця- вже дивина. Перше, що прийде в голову при погляді на затишну мазанку з солом”яною стріхою, на бабусю у білосніжній хустинці та сумними очами, на одиноке дерево серед полів – це бажання роздивитись кожну деталь сюжетів. Так виникає закоханість. У Олексія Шпака вона виникла давно. Він не шукає сюжетів – вони приходять самі. На них так багата українська земля, якої ще не торкнулась залізобетонна цивілізація. Знайома ніби-то українська земля здатна вражати своїм розмаїттям, своєю глибиною. Це враження фотохудожник називає драматичним саме тому, що його не можна охопити однією площіною. Сюжети цієї серії прості. Втім у кожного – своя історія. Ії можна додумати самому. А можна і жахнутися тому, які історії пише саме життя. Ім”я цієї старенької Олексій Шпак вже не пам”ятає. Зате і сьогодні носить у собі спогади про її трагедію: одразу після весільної ночі у цієї жінки зник чоловік. Він змушений був переховуватись від переслідувань тоталітарної влади. Усе життя прожила бабуся заміжньою, але без чоловіка. Забути таке горе – неможливо, але цілюща сила землі здатна зробити цей тягар під”ємним. У кожному з подвірь на цих фото- своя журба, але і своя радість. Радість від першого сонячного променю. Від співу півня. Від доброго врожаю. Від великої сім”ї. Від того, нарешті, що зветься звичайним людським життям. І тією самою Україною, яка поряд з нами і водночас, на жаль, так далеко від нас.