Голодомор. Пам’ять -загиблим, правда – живим
Сьогодні в Україні вшановують пам”ять жертв Голодомору. Офійційні данні свідчать: під час жахливих подій на початку тридцятих років минулого століття тільки на Дніпропетровщині від голоду загинуло близько мільйона людей. Історики ж вважають, що реально ця цифра значно вища. Саме мешканці нашого регіону постраждали від Голодомору більше, ніж будь-де в Україні. Сьогодні до місця поховання жертв голодомору та репресій під Дніпропетровськом з”їхались люди зі всієї області. Кожен привіз із собою свою сумну історію. Зараз Анастасія Олександрівна мешкає в Дніпропетровську. А в жахливому тридцять другому вона разом із мамою та трьома братами жила у селі Мала Захарина, Солонянського району. Все, що знає баба Настя про ті часи, зі сльозами розповіла їй, вже дорослій дівчинці, мама. Казала, як люди падали замертво і в хатах, і на вулицях. Як не було, кому ховати померлих. Як з голоду люди втрачали розум. І як дивом рятувались від цього винищення. Через роки повернулась Анастасія Олександрівна у рідне село, хотіла знайти цвинтар та вшанувати пам”ять своїх загиблих родичів. Та так і не змогла цього зробити. Не знає, де шукати могили своїх родичів, і Олександра Матюшенко. Вона народилась у тридцять п”ятому, і про Голодомор знає по розповідях своїх батьків.На велике місце поховання жертв Голодомору та сталінських репресій на Запорозькому шосе під Дніпропетровськом люди сьогодні приїжджали цілими автобусами. Кожен тримав у руках свічку і символичні сім колосків, перев”язаних траурними стрічками. Колись за ці колоски винищували цілі села. Ті колгоспи, які були у так званих “чорних” списках, і не віддали державі усе зібране зерно, мертвих збирали першими. На Дніпропетровщині таких колгоспів було сорок чотири.
