П’яте травня – міжнародний день боротьби за права інвалідів

Тільки в Дніпропетровську їх зараз нараховується більше сорока двох тисяч чоловік. Як свідчить статистика звернень до міського управління праці та захисту населення, більшість інвалідів звертається за допомогою у лікуванні. Одже, перше, за що повинен боротись український інвалід, то це за якісну і безкоштовну медичну допомогу. В українських законах права громадян прописані чітко: у першу чергу це право на освіту, працю, житло, відпочинок та лікування. Те, що стосується здорової людини, стосується і інваліда. Теоретично вони мають безліч прав- втім практично можуть бути позбавлені самих елементарних. По відношенню до інвалідів держава дуже багато декларує, втім дуже мало виконує. Навіть пантуси, необхідні інваліда на візках, є тільки у великих лікарнях- у звичайних дільничих полікліниках їх і досі немає. Пантуси- то тільки одна із складових великої мозаїки. Найпростіше, що можна зробити для людей з обмеженими можливостями. Якщо минулого року міська рада виділила на встановлення пантусів сто тисяч гривень, і нарешті, забезпечила зручні під”їзди для інвалідів на візках у райрадах, то про інші, більш глобальні зобов”язання- мовчок. Більшість інвалідів, що не мають родини, все своє життя проводять у гуртожитках або притулках для старих, багато хто позбавлений свободи руху. Про квартири та авто, право на отримання яких є у законі, більшість з цих людей можуть лише мріяти. Шістнадцятирічна Марія Копійка, що поки мешкає у дитячому інтернаті, має великі плани. На щастя, вона рано зрозуміла: чекати милості від держави- справа невдячна. Своє майбутнє кує сама: пішла у спорт, і, кажуть, в неї є шанси досягти успіху. Якщо будуть спортивні перемоги- з”явиться і фінансова незалежність, і освіта, і власне житло. Якщо б Марійка була просто інвалідом, а не спортсменом з пауерліфтінгу, самотуж пробитись у житті їй було б майже нереально. Зараз відповідальність за інвалідів беруть на себе, мабуть, тільки лікарі. Це їхній обов”язок. Втім виконати його часто не дає сама держава. Причина проста- обмежене фінансування. Нестача необхідного діагностичного та лікувального обладнання у лікарнях, недостатня кількість ліжок у санаторіях. Український державний інститут медико-соціальних проблем інвалідності- місце, куди їдуть не тільки зі всієї області- зі всієї України. Їдуть саме тому, що це- одне з небагатьох місць, де є гідні умови для оперування та реабілітації інвалідів. Лікарі роблять все можливе, але не приховують: інваліди потребують не тільки медичної допомоги. Інваліди- це не просто тисячі людей. Це окремі життя. Окремі трагедії. Окремі людські надії на те, що все буде добре. На щастя, поряд з ними є ті, кто хоче допомогти. І хто допомагає. Але якщо б хоч частина грошей, що витрачаються в Україні на політичні акції та економічні війни, пішла на лікування ось цих дітей – Україну можна було б вважати дійсно цівілізованою та гуманною державою.