Григорію Сковороді до дня народження присвятили виставку

Музей “Літературне Придніпров’я”, як завжди, нагадує події й спонукає до роздумів. Зерном чергового проекту стала творчість і особистість українського філософа і письменника Григорія Савича Сковороди. Саме до його ювілею – двісті вісімдесят п’ять років від дня народження – присвячені три виставки в одному музеї. Сталось так тому, що багато хто намагався взяти участь у проекті, який визрівав майже півроку. Результат підкреслив незвичайну зацікавленість творчістю філософа у сірій свитці. Це вже не перший випадок, коли в цьому музеї відбувається диво. Коли здається сам дух людини, якій присвячена виставка, присутній серед відвідувачів. Він тут, і всі це відчувають. Навіть ті, хто не читав творів Григорія Сковороди. А ті, хто іх відкрив колись для себе, починав сам творити. У їхніх мандрах по світу байок Сковороди – двадцять чотири зупинки, на яких мандрівний філософ через майже триста років зустрічає гостей і представляє якусь історію.  Далі продовжуються метаморфози. Залишається дивуватись, на які форми наштовхнув філософ наших сучасників. Маленька експозиція екслібрисів, про яку нам розповів Василь Іванович Хворост, має дуже глибокий зміст і почесну біографію. В різні роки ці маленькі шедеври робили знамениті і прості художники. Тут і Василь Лопата, що розробив дизайн нової купюри з портретом Сковороди,і Федір Клименко, твори якого відомі в усьому світі, і сам Василь Хворост. Він використав для екслібрису цитату “Всяка імеє свій ум голова” і присвятив онуку.  Теплі людські відносини, зв’язки між творчістю та природою, ось що проростає з пам’яті про Григорія Сковороду. Ось про це думали художники , коли збирали виставку “Сад божественних пісень”. А поки збирали, життя йшло своєю чергою. І так сталось, що один з авторів, художник, викладач Володимир Григорович Бублик тихо пішов з цього життя, полишивши після себе твори та послідовників. Його друзі і учні, зустрівшись на виставці, переплітали спогади про Володимира Григоровича з роздумами про Григорія Савича. І в цих спогадах “Сад божественних пісень” ніби починав відроджуватись.