Без права на надію
У Кривому Розі сто сімдесят п’ять пацієнтів із дитячим церебральним парАлічем покинуті напризволяще. Такий діагноз передбачає обов’язкові водні процедури. Адже під час плавання розслабляються усі групи м’язів. Та у цьому місті немає ані бюджетної підтримки інвалідного спорту, ані елементарних умов для життя дітей з особливими потребами. Проблему, яку не спроможні вирішити чиновники, взяла на себе одна-єдина жінка, яка сама пройшла через тяжкі випробування.
Діти без права на надію. У Кривому Розі малюки із дитячим церебральним парАлічем не мають можливості виконувати рекомендації лікарів. У місті немає ані центру інвалідного спорту, ані жодних організацій, що переймались би цією проблемою. Тож за справу вирішила взятись тамтЕшня спортсменка Ольга Пашолок. Жінка сама декілька років тому втратила обидві ноги, та тяжко переживши усі суспільні бар’єри, стала однією з найвідоміших плавчинь — вона подолала Босфор, встановила декілька рекордів та отримала звання “Гордість країни” у 2008 році. Жінка каже: просто почала жити заново, а потім на одному з Всеукраїнських дитячих змагань для інвалідів зіткнулась з проблемою дітей з ДЦП.
Ольга добилась від дитячої спортивної школи Кривого Рогу двох часів на тиждень у безкоштовному басейні. І вже два роки самостійно тренує дітей.
Вихованці Ольги відчувають себе набагато краще. А дехто з батьків вперше побачив, як їхні діти — ходять, хоча поки що й у воді.
Плавання — єдиний вид спорту, у якому задіяні усі групи м’язів. Без нього — будь-яке дорогоцінне лікування ДЦП є марним.
Та займатись цими процедурами мають можливість далеко не всі. Навіть довезти дітей до басейну для матерів є проблемою. Із коляскою їх іноді просто не беруть в транспорт. Та вони, у прямому сенсі, несуть цей хрест на собі.
Сьогодні Ольга тренує одинадцять дітей зі ста сімдесяти п’яти, що живуть у Кривому Розі із таким діагнозом. Більше — просто не дозволяє басейн. В ідеалі, каже спортсменка, Кривому Рогу потрібен центр інвалідного спорту. Із декількома трЕнерами та спеціальним автобусом. Адже ці діти повинні спілкуватись, а не сидІти у чотирьох стінах.
