Чи всі дороги йдуть через храм?
Вибори скінчились, а проблеми залишились. Це, як ніде, зрозуміли у Дніпропетровській спеціалізованій школі-інтернаті для дітей з ДЦП. Уже два роки і педагоги, і батьки б”ються над одним питанням – дороги до школи. Раніше хворим дітям дозволяли ходити до школи через двір монастиря, розташованого по сусідству. Тепер прохід закрито, і діти, які ледь ходять, вимушені щоденно ризикувати життям, долаючи круту й вузьку обхідну дорогу, призначену для автотранспорту. З проханням вирішити проблему батьки звертались і до монастиря, і до православної єпархії Московського патріархату, і навіть писали у Києв – все марно. Свято-Тихвинський жіночий монастир, що на вулиці Чичеріна, від спеціалізованої школи для дітей з ДЦП зараз відділяє високий бетонний паркан. Колись у ньому був прохід – і діти на колясках та костилях могли діставатись до школи навпростець через двір монастиря. Два роки тому монахині прохід закрили. Аргументували тим, що не хочуть мати тут крізного подвір”я. З того часу діти почали їздити та ходити в об”їзд – крутою вузькою доріжкою. Для тих, хто і так ледве ходить, або взагалі пересувається тільки на колясці, такі мандрівки виявились небезпечними. Поруч – багато гаражів, а тому автомобільний рух на цьому спуску дуже жвавий. Не сьогодні-завтра і здоровий може попасти під колеса. В гололід тут взагалі було не пройти, тому колясочників до школи батьки навіть не привозили. Навіть зараз, коли льоду немає, для дітей, хворих на ДЦП, долати такий спуск важко. Вирішити питання інакше, ніж знову відкрити прохід, неможливо. Іншої обхідної дороги немає. А ремонт існуючої все одно питання не вирішить: на дорозі з транспортом все одно майже не розминешся. Позиція попередньої ігумені монастиря була категоричною. Тепер прийшла нова. Дізнатись, чи зможе вона піти назустріч хворим дітям, сьогодні вирішила вже наша знімальна група. Ігуменя була у від”їзді. Коли з монастиря лунають дзвони, дитячі обличчя ніби світлішають. Хоч і стомлені після важкого спуску до школи, на служниць божих ці діти зовсім не ображаються. Вони краще, ніж будь хто, знають: жити треба з добром у серці.
