Коли так не просто сказати дякую…

Коли так не просто сказати дякую...

Цього року вшановувати ветеранів Великої Вітчизняної почали за п’ять днів до Дня перемоги. Намагались нікого не забути. В усіх районах Дніпропетровська провели різноманітні заходи – покладання квітів, мітинги, концерти. На жаль, тих, хто може їх відвідати, з кожним роком залишається все менше. Шістдесят першу річницю закінчення війни деякі ветерани зустрічали, уже не піднімаючись з ліжка. Валентина Герасимова пішла на фронт добровільно, закінчивши курси санітарного інструктора у сорок першому, коли їй тільки виповнилось дев’ятнадцять. Витягала поранених з поля битви. Не раз сама потрапляла під обстріл та бомбардування. Три рази була поранена. Останнє осколочне поранення голови вже не дозволило жінці воювати далі. Для неї війна закінчилась у сорок четвертому в Прибалтиці. Втім Валентина Прокопівна й досі живе тими воєнними роками. Щороку жінка витягає свої ордени – “Красного знамени”, “Отечественной войны” – та численні медалі, щоб у спогадах разом із рідними зустріти найважливіше для неї свято. Звичайно деякі моменти фронтових буднів уже потроху забуваються, але значні не зникнуть з пам”яти ніколи. Валентина Герасимова каже, що на фронті довелось пережити чимало жахливого, якось сама навіть підіймала в атаку солдат. Уже кілька років Валентина Прокопівна не виходить з дому, каже: “Стала дуже слаба”. Без посторонньої допомоги жінці вже складно пересуватись. Раніше на Дев’яте травня зазвичай відвідувала ветеранські зустрічі й приймала поздоровлення разом із усіма, а зараз каже – не ті часи. Якщо ж ветеран ніде не з’являється, то про його існування й зовсім забувають – і в поліклініках, і в центрах соціального захисту. Та нагадувати про себе Валентина Герасимова не має можливості. Про обіцяне авто, на черзі за яким Валентина Прокопівна стояла ще зі своїм покійним чоловіком більше десяти років, вона навіть не мріє, та й усі інші пільги їй теж уже не потрібні. Незважаючи на погане самопочуття, колишня фронтова санітарка на Дев’яте травня одягає своє найкраще вбрання та нагороди й чекає на гостей, будь-то школярі, представники громадських організацій чи поштар, який принесе хоча б вітальну листівку. Але ні тих, ні інших жінка давно не бачила.

WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com