Службовці й ветерани прикордонних військ традиційно відзначили День прикордонника

На просторах СНД — День прикордонника. В Україні це свято відзначають п«ятнадцять років поспіль. Та його коріння сягає початку минулого століття. Кожного року двадцять восьмого травня традиційно проводяться урочистості, на яких збираються колишні прикордонники. В Дніпропетровську існують свої традиції відзначення. У Дніпропетровську всі врочистості до Дня прикордонника відбуваються за ініціативи обласної асоціації прикордонників, значну частину якої складають ветерани військ. Кожного року вони традиційно проводять символічний марш від Привокзальної площі до пам«ятника загиблим військовослужбовцям у війні в Афганістані. Цього року в ньому взяли участь близько півтисячі колишніх прикордонників. Біля пам„ятника загиблих ушанували хвилиною мовчання. На цьому місці прикордонники збираються щорічно і приїжджають не тільки з Дніпропетровської області, а з усієї України. Разом з товаришами згадують, як колись служили, — хто на суші, хто на морському кордоні. Для кожного з них зустріч двадцять восьмого травня — справа важлива і мало хто зраджує цій традиції. Недарма прикордонні війська називають найвідповідальнішими та найдисциплінованішими. Самі прикордонники кажуть, що їхня дружба найвіданніша. Так склалось історично, бо того потребує служба. Кордон можна охороняти тільки поруч з перевіреними та надійними людьми, кажуть вони. Серед воїнів, що брали участь у афганській війні, прикордонників більше тридцяти відсотків. Тому пам«ятник афганцям вважають майже своїм і збираються тут, щоб відзначити професійне свято. Тривалий час члени асоціація прикордонників дбають про встановлення пам«ятника своєму героєві — відомому радянському прикордоннику Микиті Карацупі — і сподіваються, що наступного року, на дев«яносторіччя прикордонних військ такий монумент з«явиться. Кажуть, колишніх прикордонників не буває. Проте діючі є далеко не скрізь. Дніпропетровська область — регіон внутрішній, та прикордонники в нас є. Вони базуються в аеропортах Кривий Ріг та Дніпропетровськ і захищають повітряний кордон країни від незаконної міграції і контрабанди. Державний кордон багатоликий. Простягається він від суші та дна морського до самого космосу. Тому і прикордонники бувають різні — сухопутні, морські. У Дніпропетровську вони, якщо можна так сказати, повітряні. Місце їхньої роботи — аеропорт, завдання — боротьба з незаконною міграцією і контрабандою. Коли заступник начальника контрольно-пропускного пункту «Дніпропетровськ“ майор Володимир Бобель вийде на пенсію, він напевно напише книгу, не менш захоплюючу, ніж твори сучасних авторів детективного жанру. Там будуть розповіді про валізу швейцарських годинників, золоту ручку в оправі з діамантів, фальшивих студентів та про криворізьких мавп. А поки — він при виконанні. На підході два борти — Боінг зі Стамбула та Як — сорок два з Москви. Прибувають вони майже одночасно. А значить, неминучі черги на прикордонному пункті. Інспектори уважно вивчають документи. Пильний погляд в обличчя, декілька начебто звичайних питань. Саме в цей час, за одну мить прикордонник повинен проаналізувати ситуацію і з тисяч пасажирів виявити порушників закону. Поки що на кордоні спокійно. Але так буває не завжди. За п’ять місяців поточного року тут затримано п’ять порушників кордону, загальна сума штрафів — п’ятдесят тисяч гривень. Бувають і курйозні ситуації, коли неозброєним оком видно підроблені документи: вірмени-нелегали з польськими паспортами чи хлопець із Сомалі з паспортом громадянина Джибуті. Нелегал вирішив, що для білих усі африканці на одне обличчя і навіть не потрудився переклеїти чужу фотографію в паспорті. Але частіше прикордоннику доводиться вступати в психологічний двобій із запеклим порушником. Прямо тут, серед юрби. І ще одну якість відзначив Володимир Бобель, без якої взагалі немислима прикордонна служба при всіх інших достоїнствах