Напередодні Покрови у Дніпропетровську виступив справжній кобзар

Чотирнадцятого жовтня в Україні відзначатимуть День українського казацтва. Це свято співпадає з важливою датою у християнстві — днем Покрови Пресвятої Богородиці. Таке подвійне свято не випадкове. Відомо, що українські козаки були глибоко віруючими людьми. Саме релігійні тексти обробляли вони для своїх музичних композицій. Стародавнє мистецтво кобзарства — національна перлина, яка досі не здобула широкого розповсюдження. Втім в країні ще залишились ті, хто відроджує традиції далеких часів. Справжній український кобзар — молодий хлопець, що вміє грати майже на всіх національних інструментах — виступав сьогодні в Дніпропетровському історичному музеї. Виконує Тарас Компаніченко не тількі стародавні козацькі пісні. В його репертуарі — і барокові композиції, і польські романси позаминулого століття, і сучасний етно-рок. Кобза — інструмент примхливий, грати примітивне блям-блям не буде — каже Тарас. От і диктує виконавцю репертуар його інструмент. До цього музика освоїв старосвітську бандуру і козацьку ліру. А зупинився саме на цій дерев«яній красуні. Доля кобзаря, виявляється, не була випадковою. Ті, кого кобза обрала ще до Тараса, загинули саме через любов до неї. У страшні тридцяті, коли лютували сталінські репресії, на Всеукраїнському з«їзді кобзарів у Харкові було розстріляно близько трьохсот музик. Так тодішній режим боровся із всім національним, що могло обернутись непокорою. Чи бродять духи старих кобзарів сучасною Україною, чи горюють, що немає продовження їхнього мистецтва? Цього Тарас не знає. Але пригадує дивний випадок, що стався з ним під час одного з концертів. Коли пальці торкаються струн, кобзар нового покоління заплющує очі. Не домовляючись, стихають і його слухачі. Музика, яка ллється з цього інструменту, заворожує своєю лаконічністю. І навіть якщо не знаєш мови, якою складено пісню, розумієш кожне слово.