У Дніпропетровську відроджують лікувально-трудові майстерні для інвалідів із психічними захворюваннями
За радянських часів в обласному центрі для інвалідів із психічними захворюваннями було створено 350 робочих місць, зараз – лише 20. Особливість нових майстерень у тому, що інваліди працюють в одному колективі зі здоровими людьми. Такий експеримент, за словами лікарів, проходить вдало – пацієнти менше звертаються до медиків і краще адаптуються до соціуму. На виробничому майданчику в одній з типографій Дніпропетровська трудяться вісімнадцять інвалідів. Ірина захворіла у дев’ятнадцять років. Зараз їй 28-м і за спиною – зміна не одного місця роботи. Дівчина хотіла працювати, та через хворобу не могла протриматися на посадах довше декількох місяців. Володимир у лікувально-трудових майстернях ще з радянських часів. Найдовше працював на тепловозоремонтному заводі, де було таке відділення. Живе у гуртожитку і колектив типографії називає другою сім’єю. У всіх інвалідів – однакові обов’язки. Вони виламують картон. За словами керівника підприємства – цю роботу можна було б і автоматизувати. Втім, праця інвалідів дозволяє зекономити. З робітниками постійно знаходиться трудінструктор. Ольга Шевченко каже: місць, де могли б себе проявити люди з психічними захворюваннями, – дуже мало. Та й родини не завжди підтримують бажання інвалідів працювати. А цю лікувально-трудову майстерню створили члени громадської організації “Соціальний діалог” декілька місяців тому. Особливість її у тому, що в одному колективі зі здоровими людьми працюють інваліди – шиють спецодяг. Дві третини обладнання для швейного цеху придбано за державний кошт. Зарплата тут мінімальна, адже замовлень небагато. У штаті десятеро працівників, двоє з них – інваліди. Лікувально-трудові майстерні з’явилися у Дніпропетровську ще в 1957-му році. Тоді вони були підрозділами психоневрологічного диспансеру і розташовувалися як в самому закладі, так і на інших підприємствах, зокрема, заводах. Роботою були забезпечені 350 людей з обмеженими можливостями. У 2009-му ЛТМ перестали існувати. Їхнє відродження – неабияка радість для психіатрів. Адже інваліди, якщо повністю і не виліковуються, все ж почуваються корисними.
