У Підгородньому вшановували пам’ять загиблих при обороні Ломівського плацдарму

Гриміли залпи гармат, пускали вінки на воду – так у місті Підгороднє вшановували пам’ять загиблих при обороні ЛОмівського плацдарму. Проти п’яти німецьких дивізій та двох сотень їхніх танків восени 41-го виступили три дивізії радянської армії, а точніше – те, що від них залишилося після тривалих боїв за Дніпропетровськ. Скільки тоді загинуло солдатів, достеменно невідомо. 72 роки потому історики, науковці, які збирали по дрібницях факти про події на Ломівському плацдармі, згадували загиблих та шокуючі епізоди війни. Два Івани, як і шістдесят років тому, – найкраші друзі. Гвинтівку до рук зараз беруть тільки, коли йдуть на полювання. Обидва полюбляють мисливство. Втім, у їхніх вухах і досі ще лунають постріли військових гармат та рушниць. Вони були безпосередніми свідками оборони Ломівського плацдарму. Одному Івану тоді було 16, іншому 13 років. Іван Васильович досі пам’ятає, як носив солдатам у табір варену картоплю. Військові не відмовлялися від допомоги. Нерідко самі приходили у його двір ночувати. Як про це дізналися німці, каже чоловік, почали бомбардувати вулицю. Згадки про оборону Ломівського плацдарму ще й досі можна знайти у його городі. Інформацію про оборону Ломівського плацдарму більше десяти років збирав письменник Леонід Безуглий. Працював з архівними документами, публікаціями у пресі, слухав спогади очевидців. На основі цього два роки тому автор видав книгу. Але й сьогодні не може назвати навіть приблизне число загиблих на берегах Самари восени 41-го. Перемогу, яка потім стала доленосною, здобули солдати трьох дивізій. Причому кожна з них вже напередодні зазнала значних людських втрат. Замість 15-ти тисяч військових, наприклад, у 261-й дивізії, залишилася лише одна, у 15-й стрілковій – дві, а легендарна 273, доля якої довгий час взагалі була невідома, мала не більше 600 бійців. Від двохсот німецьких танків Ломівський плацдарм боронили лише п’ятьма. Місце переправи через Самару, – згадують очевидці, – було засипано людськими тілами. Їхні останки і зараз знаходять представники пошукової організації “Рубіж – Дніпро”. Пам’ять загиблих на Ломівському плацдармі 72 роки потому мешканці Підгороднього вшанували хвилиною мовчання та залпом з рушниць. Півтори години, поки тривав урочистий мітинг, свідки тих подій – два Івани, стояли струнко разом з усіма. Витривалості їм і у 88 не займати. Додому обидва повертаются на власному транспорті. У розпорядженні Івана Васильовича – велосипед, а от Івана Петровича – мопед. Яку-то ціну коштує мирне життя – вони бачили на власні очі, тому сьогодні не рахують роки – живуть та радіють кожному дню. Так їх навчила війна.