Хто ж, як не ми…
Аварія на Чорнобильській АЕС у першу чергу відбилась на здоров”ї населення України. На перше січня минулого року в нашій державі зареєстровано більш ніж два з половиною мільйони постраждалих, з них приблизно шістсот тисяч – діти. Такі наслідки масштабної катастрофи. На сьогодні в Дніпропетровській області проживає тридцять дві тисячі чорнобильців. Майже всі вони мають хронічні або невиліковні хвороби. Як здійснюється медичне забезпечення цієї категорії населення в області та з якими проблемами стикаються чорнобильці, дізнавався наш кореспондент. Проведення щорічної диспансеризації хворих свідчить, що кількість здорових неухильно зменшується: якщо в дві тисячі четвертому це було сім відсотків, то вже через рік – лише чотири. В структурі захворюваності на першому місці хвороби системи кровообігу, травлення та нервової системи. До того ж значно підвищився рівень захворюваності злоякісних новоутворень – за останні роки майже вдвічі. З метою координації діяльності медико-лікувальних закладів Дніпропетровщини на базі обласної лікарні імені Мечникова одинадцять років тому створено диспансерне відділення для чорнобильського контингенту. Крім звичайної терапії, у відділенні налагоджена фізіотерапевтична та психологічна допомога хворим. За необхідністю чорнобильці можуть відвідати басейн та барокамеру. Проте невирішених проблем залишається чимало. Про них говорять як лікарі, так і самі пацієнти. Дмитро пробув на території радіаційної зони всю зиму вісімдесят восьмого року. Як і багато інших, він проводив дезактивацію третього енергоблоку ЧАЕС. Каже, що після цих страшних місяців стан його здоров”я значно погіршився, з”явився цілий букет хронічних захворювань. Проте, незважаючи на претензії до влади, в майбутнє чоловік дивиться з оптимізмом і за минулим на жалкує. Він говорить: “Хто ж , як не ми”. Найгостріше питанням для всіх чорнобильців – медикаментозне забезпечення. Адже щомісячне лікування обходиться деяким з них у сотні, а то й тисячі гривень. А спеціалізовані аптеки для цїєї категорії населення поки що залишаються недозволеною розкішшю.
