Кірова 92а. Сподівання і страх

Мешканці будинку дев”яносто два-а по проспекту Кірова збираються судитись з міською владою, бо вона не виконує своїх обіцянок. Терпіти всі неподобства, що приносить її безвідповідальність, люди вже не мають сил. Чотири роки вони живуть в аварійному будинку, який розвалюється навпіл. Квартири сусідів розділяють аж дві великі тріщини. У Дніпропетровську шанобливо ставляться до літніх людей, особливо до ветеранів і учасників війни. У цьому щодня впродовж чотирьох років переконується Ольга Павлівна. З тих пір, як у дві тисячі другому розколовся будинок, у якому вона живе, майже всі керівники міста ввічливо обіцяють надати жінці нову квартиру. Останній раз вона вислуховувала мерські обіцянки за пару місяців до виборів. Мають виділити нове житло мешканцям ще двадцять однієї квартири, а будинок підлягає знесенню. Таке рішення прийняло міське керівництво чотири роки тому, коли дім визнали аварійним. Щоправда, мешканців декількох найбільш постраждалих квартир, через які пройшла тріщина, виселили одразу. А от решту попросили почекати – до надходження коштів або квартир. З тих пір ані гроші, ані жилплоща до міськради не надходили. Серед людей, що на них чекали, було шість ветеранів. Тепер залишилась лише Ольга Павлівна. Інші так і не дочекались – померли. Ольга Павлівна надії не втрачає, сподівається на справедливість. Відстоює свої права разом із донькою. Два дні тому жінки відвідували регіональну приймальню президента, наполягали на отриманні нового житла. Відмови вони не отримали, та й квартири теж. Не втрачає оптимізму і інший мешканець – Віталій. Хоч як нелегко йому інваліду другої групи жити у сирому, підтоплюваному, а взимку неопалюваному приміщенні, сподівається на краще. Та окрім сподівань, у людських серцях живе ще і страх. Щодня вони побоюються, що дім, який трішить по швах вже тридцять років, в решті-решт розвалиться.