Що попереду у дітей-інвалідів?

На початку грудня в Україні проходить традиційна декада інвалідів. Це той період, коли будь-який громадянин чи підприємство можуть проявити милосердя, приєднавшись до руху уваги і допомоги. У Кіровському районі Дніпропетровська такий рух організували дитячо-юнацький центр та рада лідерів шкільного учнівського самоврядування. Вони самі заробляють гроші на солодощі та фрукти, а потім з концертом та подарунками їдуть в обласний Будинок дітей-інвалідів. З одного боку, – подарунки і концерт, з іншого, – оплески і подяка. І важко сказати, кому ці зустрічі приносять більше користі. Тому що і з того, і з іншого боку – це наше підростаюче покоління. Підростаюче одночасно й в одній країні. Мешканці цього будинку, може, в чому й відстають від однолітків , та у визначенні і розумінні головного, без сумніву, попереду. Багато дорослих до такого лаконічного висновку приходять тільки у середині життя. А тут хлопчисько, сміхотливий і непосидючий. Вихователі називають його семидільником. Несподіване для багатьох захоплення Вови – вишивання – змусило його годинами сидіти над роботою. У Яни Земцової вишиванок накопичилось уже на персональну виставку. Недавно деякі відправили в Київ. Вона, як і Вова, усмішлива та мрійлива. Максиму вже сімнадцять, і він добре знає, що різниця між життям у дитячому будинку та поза ним існує, і вона дуже значна. Проте і вихователі, і директор за Максима спокійні. От відкриється комп’ютерний клас, і він зможе продовжити навчання, що почав ще у Волинському сирітському притулку. Щоправда, є потреба у таких зустрічах одного та іншого світів. Тоді легше буде адаптуватись до життя. І тим, і іншим.