Вперше синьо-жовтий стяг над нашим містом підняли у 91-му році

Як все було – у День Державного прапора згадують учасники тих подій.

Україна святкує День Прапора. Церемонія урочистого підняття синьо-жовтого стяга відбулася і у Дніпрі. На заході зібралося чимало небайдужих містян. І якщо сьогодні ми можемо безперешкодно відзначати цей день, то у 91-му році проукраїнським активістам доводилося протистояти міліції аби вперше підняти над містом цей державний символ.

Урочистий захід відбувся на Алеї пам’яті поруч з Дніпропетровською облдержадміністрацією. Державний символ підняла почесна варта під звуки національного гімну у виконанні військового оркестру.

Відзначити подію прийшли представники духівництва, військові, влада області, а також чимало мешканців міста. Серед них і члени Товариства репресованих і політв’язнів.

“Доля нас звела з багатьма людьми, які так само віддано боролися за незалежність України. І сьогодні, коли ми на такому важливому шляху відстоювання Незалежності України, то ми повинні єднатися.”

Також на заході вшанували пам’ять загиблих військових, що йшли у бій під синьо-жовтим прапором, захищаючи незалежність України.

Сергій Істін працює на військовій кафедрі одного з університетів Дніпра, де навчаються молоді офіцери. Каже, державний символ об’єднує всіх українців:

“У нас різні погляди на життя, на політичні процеси, які проходять в країні, але прапор – це те, що об’єднує нас. Під час будь-яких заходів, коли піднімається прапор України у кожного справжнього українця щемить в серці.”

“Синьо-жовтий стяг надзвичайно важливий для всіх, хто захищає кордони України, для спортсменів, що виборюють перемогу на світових змаганнях – адже він є символом нашої ідентичності” – говорить голова Дніпропетровської обласної ради.

“Це свято єдності, це свято державності і це демонстрація того, що ми всі єдині.”

Але ще у липні 1991-го року проукраїнським активістам довелося боротися за можливість вперше урочисто підняти синьо-жовтий прапор над тодішнім Дніпропетровськом. Члени Українського народного Руху організували ходу головним проспектом до Театрального бульвару. Там відбувався мітинг, де й планували підняти стяг. Тодішній владі міста це було не до вподоби:

“Мітинг було дозволено, але установка прапора була заборонена. Щоб не сміли ми заборонену радянськими законами символіку підіймати.”

Спочатку хотіли встановити основу для прапора в іншому місці, але тодішня міліція завадила – відібрала спеціальну металеву основу. Проте члени Українського народного руху не розгубилися:

“Я знайшов місце, ось це, і тут була глибока труба. Тут можна було встановити щоглу і без проблем забити камінням, укріпити. Що ми й зробили.”

“Загалом тоді мітинг він налічував до трьох тисяч людей. Тобто для Дніпропетровська тодішнього, радянського, закритого міста – це дуже велика кількість людей. Оскільки міліція не очікувала цього, коли вони вже вирішили якось вплинути на цей процес – не могли.”

Три дні активісти охороняли прапор, але міліції все ж вдалося прорватися і зруйнувати флагшток разом з прапором. Аби синьо-жовтий прапор майорів зараз у небі, так звично для нас, дуже великій кількості українців довелося не один десяток років за це боротися.